Чому ікони ≠ ідоли

Православні християнські ікони часто неправильно тлумачилися та спотворювалися як ідоли тими, хто є противником православного християнства. Тим не менш, для нас святі ікони слугують предметом глибокого духовного значення і не розглядаються як предмети ідолопоклонства.

Історія конфлікту

Ікони стали предметом богословського та політичного конфлікту, який спричинив заворушення у Візантійській імперії у VIII столітті та першій половині IX століття, розділяючи християн на прихильників ікон (іконофілів або іконослужителів) та тих, хто бореться з іконами (іконоборців).

Іконоборці посилались на старозавітну заповідь (“Не роби собі кумира і зображення чого-небудь небесного: …… не поклоняйся їм і не служи їм” (Вихід 20:4-5)), і вважали поклоніння іконам ідолопоклонством.

У 730 році імператор Лев III заборонив поклоніння іконам. Унаслідок іконоборства в багатьох церквах було знищено тисячі ікон, мозаїк, фресок, статуй святих і кольорових вівтарів. Іконоборство було офіційно затверджено на вселенському соборі 754 року.

Однак пізніше, 787 року, Сьомий Вселенський собор за підтримки імператриці Ірини, вдови Льва IV Казара, все ж таки затвердив доктрину іконопочитання і скасував рішення собору 754 року. Однак, коли Михайло I зазнав нищівної поразки у війні з Болгарією 813 року, на престол зійшов Лев V Вірменин, за правління якого іконоборство поновилося, а рішення Собору 754 року було підтверджено.

Іконоборство остаточно закінчилося тільки в 842 році діями Феодори, візантійської імператриці, дружини Феофіла, яка повернула ікони до церков та монастирів і поклала остаточний кінець Іконоборству.

Феодора аргументувала свої дії так:

«Для православного християнина ікона – це спосіб зв’язку між віруючими людьми і Богом. Православні християни не поклоняються іконі, вони схиляються перед нею, «вітають» її своєю поставою, через яку встановлюють духовний зв’язок зі змістом своєї віри. Святитель Іоанн Дамаскін казав, що ікона навчає нас, веде нас на шляхи пізнання і «розповідає» про «життя» церкви через зображення ликів чи сцен»

Чи є ікони ідолами

Невірно вважати, що православні християни поклоняються саме іконам. Натомість церква затвердила поняття «іконостас», яке означає поділ земної та божественної сфер буття. Ікони представляють портал до божественного і таким чином вони стають засобом спілкування з Богом.

Навпаки, поклоніння ідолам передбачає віру в те, що сам предмет є божеством і володіє божественними здібностями. І таким чином це не стосується православних християнських ікон, які є лише символом поклоніння, а не об’єктом поклоніння.

Православні християнські ікони також служать механізмом поминання і вшанування життя і діянь святих. Ікони є нагадуванням про безкорисливість і відданість святих Богу, а також джерелом натхнення для віруючих іти їхніми стопами.

Крім того, православні християнські ікони традиційно пишуться в певному стилі та техніці, відомій як «іконопис». Ця техніка передбачає використання певних кольорів, поз і виразу обличчя, щоб передати сакральність і духовність об’єкта. Мета полягає в тому, щоб створити відчуття божественного, а не ідолізувати сам образ.

Підсумовуючи, православні християнські ікони відрізняються від ідолів тим, що вони не є предметом поклоніння. Натомість вони служать засобом відданості та духовного зв’язку для православних християн а також засобом поминання та вшанування життя святих.